Грінченко Борис Дмитрович ( народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки,  тепер Харківського району Харківської області. — помер 6 травня 1910 року у Оспедалетто (Італія) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч.
    Редактор низки українських періодичних видань. Відстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, а  також «Рідного слова» — книжки для читання в школі.
Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців. Працював Б. Гринченко і на сході нашої держави.У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексїївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області), куди їх було запрошено вчителювати. Тут Грінченко проявив себе як педагог-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, тут ним написано близько двохсот творів.
Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївці, має всеукраїнське значення. Можна із впевненістю сказати, що саме тут Б. Грінченко сформувався як письменник. Прозові та поетичні твори, публіцистичні есе — надбання шестирічного перебування в Олексіївці. На честь Б. Гринченка названий педогогічний університет у Києві.