Присутні на картині і представники сивої давнини, постаті які стоял у самих витоків славетної сьогодні держави- України. Це люди без яких не можно уявити історію великого народу. Недаремно художник поставив їх на передній план, щоб глядач краще міг розгледіти своїх знаменитих пращурів. Сьогодні їх знає кожен українець. Це князь Кий, який знаходиться в ближчему лівому куті і Нестор Летописець, якого ми бачимо, створюючим свої неперевершені літописи.
Кий — легендарний засновник Києва, полянський князь, один із трьох братів (Кий, Щек і Хорив, мали сестру Либідь), які, згідно з «Повістю врем'яних літ», жили на дніпровських горах і збудували на правому високому березі Дніпра місто, що назвали на честь старшого брата Київ. Також Кия назвали засновником містечка Київець на Дунаї. Від Кия та його братів літописці виводили полянське плем'я.
У вірменській «Історії Тарона» Зеноба Глака (VIII ст.) згадано, що три брати: Куар, Мелтей (Міле) і Хореан заснували три міста в країні Полуні, а через якийсь час вони разом побудували поселення на горі Керкей, де був простір для полювання, багато трав та дерев. Ця оповідь своїми іменами та деталями дуже нагадує свідчення київського літописця. Пояснення цьому можна знайти як у спільному джерелі (ймовірно, скіфському) української та вірменської легенд, так і у спільному міфологічному сюжеті, використаному для пояснення заснування міста.
Візантійські джерела повідомляють, що полянський князь Кий (в оригіналі Кувер) в юнацькі роки виховувався при дворі імператора Юстиніана І, у Константинополі прийняв християнство, тут же здобув освіту. «Мав велику честь від царя», одержав бенефіцій у Нижньому Подунав'ї, де заснував «градок Києвець», але через спротив місцевих племен не зміг там закріпитися. Тому Кий повернувся додому, де «заклав» (напевно, розбудував або переніс з іншого міста) свою столицю Київ.
За іншими свідченнями візантійців, Кий був сучасником імператора Іраклія (роки життя — 575—641). Як докладно пише його сучасник Іоанн з Нікіу, «силою Святого і Животворного Хрещення, ним прийнятого, він перемагав усіх варварів і язичників». Про дружні зв'язки давньоруського князя з візантійським імператорським двором свідчить і «Повість минулих літ».
На Полянській землі — Київщині — у VI–VII столітті сходилися кордони трьох культурних груп пам'яток — празької, пеньківської та колочинської культур, а у VIII-X ст.ст. — Лука-Райковецької та волинцівської. Київ від самого початку був центром не одного, а кількох племінних угруповань.
У вірменській «Історії Тарона» Зеноба Глака (VIII ст.) згадано, що три брати: Куар, Мелтей (Міле) і Хореан заснували три міста в країні Полуні, а через якийсь час вони разом побудували поселення на горі Керкей, де був простір для полювання, багато трав та дерев. Ця оповідь своїми іменами та деталями дуже нагадує свідчення київського літописця. Пояснення цьому можна знайти як у спільному джерелі (ймовірно, скіфському) української та вірменської легенд, так і у спільному міфологічному сюжеті, використаному для пояснення заснування міста.
Візантійські джерела повідомляють, що полянський князь Кий (в оригіналі Кувер) в юнацькі роки виховувався при дворі імператора Юстиніана І, у Константинополі прийняв християнство, тут же здобув освіту. «Мав велику честь від царя», одержав бенефіцій у Нижньому Подунав'ї, де заснував «градок Києвець», але через спротив місцевих племен не зміг там закріпитися. Тому Кий повернувся додому, де «заклав» (напевно, розбудував або переніс з іншого міста) свою столицю Київ.
За іншими свідченнями візантійців, Кий був сучасником імператора Іраклія (роки життя — 575—641). Як докладно пише його сучасник Іоанн з Нікіу, «силою Святого і Животворного Хрещення, ним прийнятого, він перемагав усіх варварів і язичників». Про дружні зв'язки давньоруського князя з візантійським імператорським двором свідчить і «Повість минулих літ».
На Полянській землі — Київщині — у VI–VII столітті сходилися кордони трьох культурних груп пам'яток — празької, пеньківської та колочинської культур, а у VIII-X ст.ст. — Лука-Райковецької та волинцівської. Київ від самого початку був центром не одного, а кількох племінних угруповань.
