Серж Лифар (народився 2 (15) квітня 1905, Київ) — український балетний танцівник та хореограф, один із найвидатніших танцівників XX століття.
Заснував Академії танцю при «Гранд-Опера», був ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття».
Сергій Лифар народився у передмісті Києва село Пирогів, або ж у селі Віта Литовська (нині с. Чапаївка, Голосіївський р-н Києва). Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Сергій Лифар згадував розповіді про героїчне минуле своїх предків та як він розглядав «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького».
Зустріч із Броніславою Ніжинською, яка керувала балетною студією «Школа руху», стала для Лифаря першим кроком до вершин танцювальної слави.
У 1923 році, після еміграції до Парижу, вона запросила до трупи «Російського балету» Сергія Дягілєва Сергія Лифаря. Згодом він став першим солістом «Російського балету».
Коли Лифарю виповнилося 24 роки, йому запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера». Загалом, Сергій віддав понад 30 років цьому театрові, був його солістом, хореографом, педагогом. Саме він відродив французький балет, його вважають основоположником нового напрямку в балеті — «неокласицизму».
Лифар поставив у «Гранд-Опера» багато балетних вистав, виховав 11 зірок балету. У 1947 заснував у Парижі Інститут хореографії при Гранд-Опера, з 1955 вів курс історії й теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором Вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.
Він був кавалером найвищих нагород Франції: ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету — «Золотого черевичка» та премії «Оскар», нагороджений Золотою медаллю міста Парижа. І разом з тим, доля забрала у нього найдорожче: спочатку Київ, який він не розлюбив до кінця свого життя, потім — його Гранд-Опера.
Але його ім'я здавалося забутим на батьківщині. Лише в середині 1990-х, його дружина, графиня Алефельд, подарувала Україні скарби з колекції Лифаря: орден Почесного легіону, «Золотий черевичок», прикрашений діамантами, сценічні костюми, а також пуант Анни Павлової, валізу Сергія Дягілєва, роботи Пікассо і Шагала, скульптурні портрети самого Сержа роботи скульптора Бельмондо — батька кінозірки.
Останні роки життя Серж Лифар прожив у Лозанні, Швейцарія де й помер 15 грудня 1986. В наші дні в Лозанні з'явився пам'ятник, дарунок від киян: Ікар з піднятими руками-крилами наче прагне злетіти у небо. На постаменті скромний напис: «Serg Lifar de Kiev» — «Серж Лифар з Києва».
