Ми неодноразово переконуємося, що український народ сильний, витривалий, колоритний, щирий та талановитий. Хоч немало випало нещастя  на нього, він жив і продовжував своє існування, адже тільки люди, які мають український дух, дійсно міцні душею.
   Народ України  пережив такі страшні події, як Коліївщина, Паліївщина, битву під Берестечком та багато інших заворушень, які тільки закаляли націю. 
Варто згадати масові репресії, які все одно не зламали сильні душі. Голодомор знищив багатьох, але ми досі одна нація.
Загартовувалося українське військо, ставало все сильніше після важких поразок, перемагало своїх ворогів.
   Головну роль в такі миті грали письменники, які окрилювали народ, відволікали його від проблем та труднощів. І саме завдяки цьому ми не зникли. У нас є традиції, культура, міфи та багато інформації від предків.
   Ми можемо зватися народом, так як у нас є мова, ми живемо в одній країні – Україні. І не було б цього життя, якби не народ, який робив повстання, хотів, аби ми зараз жили у щасливій країні.
  “Вічний революціонер…”– писав гімн для народу Франко. ”Борітеся – поборете…”–відчайдушно кричав Шевченко. “Повстанем, бо душа повстане…”– свідчила Леся Українка. Народ жив і боровся. Так само й зараз. Ми творимо, працюємо, живемо, адже в кожного з нас є люди, які спонукають ставати кращими. Література та культура не вмре, поки є народ.
  Ми маємо вірити в себе. Народ має неписане правило: ми – єдина сім’я, зі спільними проблемами, турботами, щастям, яке повинні розділяти. Без щоденної підтримки вижити неможливо. Український народ вважається найдобрішим та найдружнішим ще з давніх-давен. І цю цінність, цю ідею треба нести з покоління в покоління.